Розівські біженці зі Слов’янська:
“Ми зрозуміли, що найцінніше – мир!”

Артем ЗАВНЕУСОВ, Вікторія МАРЧЕНКО, Володимир ПЕНЕЖКО – фото.

Сьогодні нелегко всім. Але наші труднощі – ніщо в порівнянні з тим, що відчувають люди, яких страшна неоголошена війна примусила покинути домівки й, у чому були, майже без нічого, шукати прихистку в рідних або просто добрих людей...
Наша героїня – 37-річна Ольга Стеценко, яка через смертельну загрозу виїхала зі Слов’янська разом із сім’єю: донькою Катериною, сином Віталієм та батьками – В’ячеславом та Лідією Сьоміними. Новий дім знайшли у нашому районі – в Розівці. У людини з безмежно щедрою душею, яка, маючи обмежені фізичні можливості, зробила для них те, що поки не змогли зробити офіційні органи.


Коли перед цими біженцями постало питання про те, куди тікати, допомогу запропонував Євген Кіріченко – чоловік у інвалідному візку, який сам потребує сторонньої допомоги. Двадцять років тому залишившись інвалідом після армії, він лікувався в санаторії, де Ольга працювала медсестрою, – з того часу вони тримали зв’язок. На пропозицію переїхати жінка погодилась одразу ж. З дітьми Ольга дісталася до Розівки 27 травня, а її батьки приїхали три тижні потому. Ця соломинка, цілком імовірно, врятувала цю сім’ю. Про це біженці судять із того, що розповідають їхні друзі, які не наважилися чи не змогли виїхати зі Слов’янська.
– Все це – так жахливо...

Розповідь читайте в друкованій версїї «Ниви» від 5 липня 2014 року

Votes: 33
Яндекс.Метрика