Ні за Леніна, ні за Троцького, ми за батька Махна Гуляйпольського

Микола ЄРЕМЕНКО,

кандидат історичних наук

9 листопада в опорному навчально-виховному закладі Чернігівська ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Героя Радянського Союзу А. М. Темника силами працівників районної бібліотеки було організовано книжкову виставку «Батько Махно легенда і реальність» та презентовано монографію Володимира Чопа й Ігоря Лимана «Азовський рейд Нестора Махна».

Побував і виступив на цьому заході й автор цих рядків. На мою думку, авторам книги вдалося відтворити в динаміці одну з найбільш вдалих операцій Української повстанської армії. Не дивлячись на те, що в Махна в цій операції було лише 8 тис. вояків, яким протистояли збройні сили більшовиків чисельністю 140 тисяч під командуванням Михайла Фрунзе, повстанська армія, дякуючи військовому генію Нестора Махна, вдалим маневрам і мужності повстанців, отримала перемогу.

Слід зазначити, що, крім Гуляйпілля й Новоспасівки великими центрами селянського руху були й наші села: Чернігівка, Новомихайлівка, Салтичія, Верхній Токмак, Обіточне та інші. Багато наших земляків служило в армії Батька. У листопаді 1921 року «трійка ЧК» заарештувала й розстріляли на Ярмарковій площі Чернігівки 21 жителя району, учасників визвольного руху, й зарили їх на глинищі по вул. Ключовій. Серед страчених був і начальник особистої охорони батька чернігівець Михайло Трохимович Остапенко. Сьогодні могила та списки страчених віднайдені автором. Наступного року планується встановити пам'ятний знак.

  По-різному складалася доля махновців, які вціліли, але, переважно, вона була важкою та трагічною. Наведу приклад із життя одного з учасників махновського руху Тихона Кузьмича Яковенка (1888-1959) із села Бегим Чокрак (Степове). До 1917 року він допомагав батькам вести господарство та працював на заводах Нейфельда в колонії Вальдгейм (Владівка). З початком визвольних змагань вступив до загону Червоної гвардії, який було утворено з робітників цього заводу. Загін веде бої як із австро-німецькими окупантами, так і з білогвардійцями. Потім Тихон Кузьмич переходить до легендарної Української повстанської армії (УПА) батька Махна, яка певний час була союзником червоних, а з 1919 року вже носила проголошену назву «Революційна Повстанська Армія України». Вправно воював у летючих кавалерійських підрозділах армії Батька Тихон Кузьмич. Був у полоні, але втік, мав поранення. Розповідав, але дуже рідко, рідним про бої, взяття Катеринослава та Бердянська, у яких брав участь. Після закінчення війни він разом із іншими земляками заснував хутір Весела, де й господарює, отримавши землю. Господарство вів справно. Крім землі, мав пасіку та був умілим різником. Мав у господарстві молотарку МК- 90, яка була єдиною на декілька сіл.

З початком колективізації та наступу на селянство чотири рази його розкуркулювали, висилали за межі села. І кожного разу повертали назад, тому що працювати на відібраній у нього молотарці ніхто не міг. До Сибіру вислали старшу доньку Ганну з родиною, де вони перебували 3 роки.

У період репресій 30-х років махновцям пригадали їхнє минуле, більшість із них було репресовано. Різника Тихона Кузьмича знали в окрузі. У його обов’язки входило не тільки вбити тварину, а й розібрати, зробити та спекти ковбаси, ковбик, шинку, засолити сало та м'ясо. Ця процедура тривала два дні. Повертався майстер додому з кошиком ковбас та свіжини і, звичайно ж, напідпитку. Останнє не подобалося дружині Варварі Лаврентіївні. Одного разу «в серцях» вона промовила: «Он скільки людей у в’язниці забирають. Хай би й тебе забрали…». Не встигла вона це промовити, як на подвір’я заїхав «чорний воронок». Людина в формі запитала: «Ти Яковенко Тихон? Збирайся!» Дружина й діти в розпачі попрощалися з годувальником, не маючи надії зустрітися знову. Але через два дні той же «воронок» привіз Тихона Кузьмича з традиційним кошиком і, як завжди, напідпитку.

А трапилося ось що. У сусідньому селі Рот-Фронт (Владівка), яке на той час було райцентром Ротфронтівського німецького національного району, прокурору необхідно було забити свиню. І, звичайно ж, запросили найкращого майстра.

Але,у 1937 році біда таки прийшла. Як колишнього махновця та розкуркуленого, Тихона Яковенка було заарештовано й відправлено до Дніпропетровської обласної в’язниці, де, після допитів і тортур, направили до начальника. У думках Тихон Кузьмич уже прощався з життям, розуміючи, що з його біографією вирок буде один розстріл. Начальник узяв особову справу, зачитав прізвище, підняв голову й запитав: «Тіша, це ти?» «Так», відповів арештант. У буремні роки визвольних змагань, коли махновці воювали в союзі з червоними, під командиром ескадрону червоних, який тепер був начальником в’язниці, було вбито коня. А група виривалася з оточення. Махновець Яковенко підхопив червоного командира на свого коня, чим і врятував йому життя. Начальник в’язниці віддячив йому, відпустивши додому. Ця історія закінчилася щасливо, а більшість доль махновців, звичайно ж, трагічна.

У роки Другої світової війни син «ворога народу», «махновця», «куркуля» Т. К. Яковенка Іван Тихонович загинув, захищаючи Батьківщину. Донька Олександра Тихонівна всю війну працювала медсестрою у військових шпиталях. Його найменший син, Петро Тихонович, із 15 років працював на комбайні, за що нагороджений медаллю «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр». Сам колишній «махновець» Тихін Кузьмич нагороджений Почесною грамотою за перевиконання планів на тій же своїй молотарці.

Помер Тихін Кузьмич Яковенко в 1959 році. Похований у с. Владівка.

Українцям і жителям нашого краю є чим пишатися й пам'ятати про тих, хто виборював незалежність України 100 років тому.

Слава Україні! Героям слава!

Votes: 0
Яндекс.Метрика