Голодомор — геноцид українців

Микола ЄРЕМЕНКО,

дослідник Голодоморів в Україні

  

Цими днями Україна й увесь світ відзначили чергові роковини Голодомору 1932  1933 років в Україні, вчиненого московським комуністичним режимом. Жертвами цього злочину стало, за дослідженнями вчених, від 4 до 8 мільйонів українців.

Про цей злочин влада мовчала й нікому не дозволяла про нього говорити.

Знав про це й світ, але мовчав! Бо не хотів сваритися з тоталітарною державою, яка віддавала майже задарма хліб в обмін на техніку для індустріальної країни. Отже, новобудови перших п'ятирічок стоять на кістках і крові українських селян. На жаль, і сьогодні світ мляво спостерігає за агресією Росії на Донбасі та анексією Криму.

Після примусової колективізації та ліквідації куркульства як класу, у 1932 — 1933 роках сталося те, що можна охарактеризувати як терор голодом проти колективізованих селян України та значної частини заселеної українцями Кубані (разом із деякими регіонами Поділля й Поволжя), здійснюваний шляхом установлення для них аж надто великих, непосильних норм хлібоздачі, вилучення до остачі харчів, а також ужиття заходів, аби жертви голоду не дістали допомоги ззовні, навіть із інших регіонів СРСР.

Ця акція, значно згубніша для життя, ніж попередня (1929 — 1932), супроводжувалася масовими погромами культури, інтелігенції й церкви. Уявну впертість українських селян, котрі не здавали зерна (якого вони не мали), неоднозначно розцінювали як «націоналізм».

Усе це повністю відповідало твердженню Сталіна, що національна проблема є за своєю суттю селянською проблемою. Тож український селянин потерпав подвійно: і як селянин, і як українець. А в нашому регіоні — потрійно, бо ще й як «махновець».

Отже, комуністична держава оголосила війну селянству (1929 — 1933 рр.), а оскільки селяни (наші земляки) Північної Таврії вже не мали зброї, бо ще в 1921 — 1923 роках тут «ЧК» постійно проводила компанії роззброєння села, то жертви в цій війні були лише з боку селян. І серед них, нарівні з чоловіками, — жінки, старі люди, і що найстрашніше — діти.

Так, у списках померлих за 1932 рік у с. Новомихайлівка з 110 осіб 62 — це діти. А за 1933 рік списки взагалі відсутні, та й чиновники намагалися їх фальшувати.

За моїми підрахуваннями, у селах Новомихайлівської сільради знищено Голодомором більше 300 селян. Крім того, частину селян конвоювали на «куркульські виселки», один із яких був на р. Каїнкулак, і називався «третій номер», куди виселяли розкуркулених із сіл Новомихайлівської та Стульневської сільрад. Там перебувало близько 40 сімей, багато з яких померли в цей Голодомор. У цей же період було закрито Михайлівську церкву, а священик, протоієрей Василь Канцевич, таємно здійснював обряди, за що його переслідували.

Усього на території району в період Голодомору, за моїми далеко не точними підрахунками, загинуло до 2,5 тис. селян. На їхнє місце, щоб «розбавити» українство, завезли 400 сімей росіян. Так звана «класова боротьба» ще довго не закінчувалася. Так, у Новомихайлівці родини ділилися на куркулів і тих, хто розкуркулював.

На вшанування пам'яті загиблих у Голодомор 1932 — 1933 років до Новомихайлівки завітали голова Чернігівської ОТГ Віталій Манич та редакційна група, які разом із керівництвом сільради, жителями села відвідали пам'ятний знак жертвам Голодомору на центральному кладовищі села. Багато не говорили, поклали квіти та булку хліба, запалили свічки поблизу пам'ятного знака.

Царство Небесне й вічна пам'ять убієнним у Голодомор сталінським режимом.

Пробачте нас!

Подібні траурні заходи відбулися в Чернігівці, Могилянах, Салтичії, Довгому та інших селах району.

Суботнього вечора чернігівці та жителі району вшанували пам'ять загиблих запаленими у вікнах свічками.

У церквах району відслужено загальні Панахиди за жертвами Голодомору 1932-1933 років.

Votes: 0
Яндекс.Метрика